Вона вирішила перевірити свою компанію зсередини, але перший день виявився зовсім не таким, як вона очікувала

Оформлення зайняло чимало часу, але Марфа Степанівна вже не виглядала наляканою. Дарина докладно пояснила умови, Богдан перевірив документи й запропонував влаштувати передачу машини тоді, коли приїде онук. Літня жінка дякувала їм майже пошепки, а Дарина відповідала, що головний сюрприз ще попереду.

Коли вона пішла, Дарина зачинила салон для відвідувачів і зібрала співробітників. Назар стояв біля стійки, не знаючи, куди подіти руки. Адміністраторка дивилася в підлогу. Руслан Петрович намагався триматися гідно, але тривога вже проступала на обличчі.

— Мій батько все життя вважав, що в наших салонах не має бути покупців першого й другого сорту, — сказала Дарина. — Він учив мене не вимірювати повагу цінником і не зустрічати людей за одягом. Він думав, що зібрав команду, яка розуміє це так само.

Вона витримала паузу.

— Я не стану розповідати йому, що побачила сьогодні. Не тому, що ви заслуговуєте на мовчання. Просто не хочу завдавати йому болю. Але працювати тут ви більше не будете. Усі вільні. Окрім Богдана.

Руслан Петрович спробував щось сказати, Назар ступив уперед, та погляд Дарини зупинив обох.

— За розрахунком завтра в головний офіс. На цьому все.

Вони виходили вже без колишньої самовпевненості. Богдан лишився посеред зали й дивився то на двері, що зачинялися, то на Дарину. Ще зранку вона була для всіх стажеркою, а тепер стояла перед ним як людина, від рішення якої залежало майбутнє філії. Він не любив цих колег, але все, що відбувалося, однаково здавалося різким і майже нереальним…