Я помітила реквізити свекрухи в договорі продажу своєї квартири, а поява однієї людини в нотаріуса несподівано все прояснила
Двері за нею грюкнули з такою силою, що зі стелі посипалася давня побілка. Угоду завершили за 15 хвилин. Нотаріус, нудьгуюча жінка в окулярах, усе ж роздрукувала нові документи, внісши правки, і дала їх сторонам угоди на підпис.
Гроші розмістили на акредитивному рахунку, звідки після завершення угоди вони мали надійти на особистий рахунок Оксани. Жодних бізнес-залів, жодних подачок за хорошу поведінку. Надворі дихалося легко.
Вечірнє місто шуміло машинами, пахло випічкою з сусідньої пекарні й нагрітим за день асфальтом. Богдан дріботів поруч з Оксаною. Його картина світу дала серйозну тріщину, але звичка виправдовувати матір сиділа в ньому надто глибоко.
— Ну чого ти так сказилася? — гундів він, копаючи камінці, що траплялися дорогою. — Мама, звісно, перегнула палицю з Тарасиком, я згоден. Але нащо було так ганьбити її при чужих людях? Могла б просто вдома сказати, що не довірилася мамі, а не влаштовувати цирк якийсь із виправленнями.
Оксана зупинилася просто посеред тротуару. Повз поспішали перехожі, але навколо них утворився невидимий вакуум. Вона подивилася на Богдана.
У її погляді не було ні люті, ні образи. Лише залізобетонна прагматичність людини, яка остаточно розставила пріоритети. «Богдане, ти дурень», — просто й чітко промовила Оксана.
«Завтра вранці ти їдеш у бухгалтерію на своїй роботі й пишеш заяву, щоб твою зарплату повністю переказували на цей преміальний рахунок Людмили Вікторівни. А потім, коли тобі знадобляться гроші на бензин, на сигарети чи на нові черевики, ти телефонуватимеш мамі й проситимеш видати тобі сотню за хорошу поведінку. Приблизно це й намагалася провернути Людмила Вікторівна».
Богдан завмер. Його рот злегка прочинився. Перспектива стояти з простягнутою рукою перед матір’ю, випрошуючи власні зароблені гроші, раптом виявилася зовсім непривабливою.
— Ти що, з глузду з’їхала? — обурився він. — Це ж моя зарплата. Я за неї працюю. Нащо мені мамі її віддавати?
— От саме, любий, от саме. Або ми живемо своїм розумом і нашими фінансами розпоряджаємося самі, або ти йдеш під мамине крило й утримуєш Тарасика, але вже без мене. — Богдан пожував губи…
Шестерні в його голові зі скрипом провернулися, і до нього нарешті дійшла вся глибина тієї прірви, у яку його ледь не затягла турботлива матуся. За три дні Ніні Олександрівні успішно встановили новий титановий суглоб в одній із найкращих клінік міста. Решта суми лягла на надійний вклад із хорошою відсотковою ставкою, оформлений суворо на ім’я Оксани.
Людмила Вікторівна затихла, як миша під віником, переставши навіть публікувати картинки з блискучими трояндами в сімейний чат. Тарасикові довелося влаштуватися кур’єром, щоб віддавати борг за гідроцикл. Богдан раптом набув корисної звички уважно читати будь-які документи, перш ніж поставити в них свій підпис.
Питання про те, хто розпоряджається грошима в цій сім’ї, було закрите раз і назавжди. І закрите воно було жирним хрестом і звичайною синьою кульковою ручкою.
