Звичайна прогулянка лісом обернулася тривожною історією після несподіваної знахідки

— Чого витріщився? — пролунало за спиною. — Діла в тебе мало? Одягайся й марш у корівник. Сьогодні ще одну корову приведуть, стійло треба вичистити як слід.

Мар’яна стояла на ґанку з телефоном у руці. Звідки він у неї взявся, Назар не знав. Зв’язок у селі майже не ловив: інколи повідомлення вдавалося надіслати тільки з пагорба, та й то після десятка спроб. Але тітка тримала апарат так важливо, ніби той робив її значущішою.

Назар не став сперечатися. Зліз із квітника й пішов у корівник. Поки він працював, у дворі розгорявся черговий скандал. Спершу Мар’яна говорила різко, потім дедалі голосніше, потім зірвалася на вереск. Чоловік, який був поруч із нею, відповідав грубо й зло. Судячи з голосів, сварка була особиста, але обоє кричали так, що особисте швидко стало спільним надбанням.

Назар уявляв, як сусіди вже прочиняють вікна й виходять у двори, ніби ненароком. Мар’яну в селі не любили, але слухати її скандали все одно слухали. Із цікавості, зі звички, з дивного відчуття, коли чужа біда відволікає від своєї.

— З чого ти взяла, що я тобі щось винен? — долинало з вулиці.

Мар’яна заверещала так, що в корівнику шарахнулася корова.

— Ти сам казав! Казав, що все влаштуєш, що я візьму гроші в борг, а ти потім розлучишся — і ми нормально заживемо! Сам казав!

У її голосі вже чулося відчайдушшя. Назар зрозумів: вона кричить не від сили, вона кричить, бо програє. Чоловік відповідав дедалі жорсткіше, і скандал котився до такої межі, за якою зазвичай починалася бійка. Мар’яна могла вдарити, не задумуючись. Хлопець щільніше зачинив ворота корівника й вирішив, що, якщо вони не замовкнуть, він заткне вуха ватою.

Сварка тяглася довго. Потім чоловічий голос урвався, грюкнула хвіртка — і Мар’яна лишилася у дворі сама: плакати, злитися, проклинати. Назар навіть не подумав іти її втішати. Варто йому було з’явитися поруч — і вся її образа тут же обвалилася б на нього.

Наступного дня той чоловік прийшов знову. І знову були крики, звинувачення, погрози. Мар’янина хата перетворилася на галасливу, брудну драму, яка Назара майже не стосувалася. Він робив свою роботу й думав тільки про жінку, яку знайшов біля дуба. Чи повернулася вона до своїх? Чи знайшла захист? Чи не страшно їй тепер за дитину? Ці запитання приходили одне за одним і не давали спокою.

Коли до двору під’їхала машина, Назар іще не бачив, хто всередині, але серце в нього вдарило так, ніби вже все знало. Автомобіль був не з тієї вервечки, що приїздила по жінку раніше, і все ж він майже не сумнівався: це вона.

— Це ще хто? — Мар’яна підвелася зі старого крісла й вийшла у двір. — Чого їм тут треба?

Дверцята машини відчинилися тієї ж миті, коли тітка зійшла з ґанку. На дорогу вийшла та сама вагітна жінка. Тільки тепер вона виглядала інакше: обличчя посвітлішало, погляд став яснішим, у поставі з’явилася спокійна сила. Було видно: її відвезли туди, де вона змогла змити з себе жах, відігрітися й знову відчути себе живою.

— Що вам треба біля мого двору? — грубо кинула Мар’яна.

Жінка подивилася на неї прямо, без страху.

— Я приїхала по Назара…