Чоловік повернувся додому під ранок після ночі в коханки, але в спальні на нього чекало несподіване відкриття

У середині грудня подзвонив Роман. Оксана побачила його ім’я на екрані й уже не відчула звичного уколу. Лише втому й обережність.

— Що сталося?

— Я знайшов Дарину, — сказав він. — Точніше, зрозумів, де вона живе. Але не можу піти.

— Чому дзвониш мені?

— Бо не хочу вдертися в її життя без попередження. Поговори з Мартою. Або з нею, якщо зможеш. Скажи, що я хочу попросити пробачення. Не пояснити, не виправдатися. Саме попросити пробачення.

Оксана мовчала. Їй не хотілося ставати посередницею між Романом і його минулим. Але Дарина сама мала вирішити, чи хоче бачити людину, яка колись обрала не її.

— Я передам Марті. Далі вирішуватиме Дарина.

— Дякую.

— Не дякуй мені за те, що нас не стосується.

— Стосується, — тихо сказав Роман. — Ви всі тепер пов’язані сильніше, ніж я заслуговую. І ти могла зробити так, щоб Марта відвернулася від мене зовсім. Але не зробила.

— Марта доросла. Її почуття — не інструмент помсти.

— От за це я й вдячний.

Після дзвінка Оксана довго сиділа з телефоном у руці. Розмовляти з колишнім чоловіком стало дивно легко й дивно порожньо. Як із людиною, з якою колись їхала в одному поїзді, а тепер вийшла на іншій станції.

Увечері вона подзвонила Марті. Та вислухала мовчки.

— Я спитаю Дарину, — сказала донька. — Але тиснути не буду.

Наступного дня Марта передзвонила.

— Вона згодна. Але хоче, щоб я була поруч. І ти теж, якщо зможеш.

— Я? Навіщо?

— Не знаю. Може, їй потрібен хтось, хто не дасть йому сховатися за гарними словами. Може, просто поруч мають бути люди, яким вона бодай трохи довіряє.

Оксана розуміла, наскільки важкою буде така зустріч. Але якщо Дарина просила, відмовити було б надто просто й надто боягузливо.

— Добре. Я прийду.

Зустрітися вирішили в тій самій «Ромашці». Дарина сказала, що місце вже стало для неї важливим: там вона вперше побачила сестру. Можливо, там же їй доведеться вирішити, чи залишиться батько назавжди чужою людиною, чи отримає право хоча б на розмову.

Роман прийшов першим. Оксана побачила його крізь вікно: він сидів за столиком, згорбившись, крутив чашку в руках. За місяць він помітно постарів. Або просто з нього нарешті зійшла колишня броня успішності. Перед ними був не господар життя, а людина, яка надто пізно зрозуміла ціну своєму страху…