Чоловік зажадав оплатити дорогі продукти для родичів, які приїжджають, але дружина відповіла зовсім не так, як він очікував

Богдан заметався кухнею, нагадуючи великого ведмедя, який випадково наступив у мурашник. З одного боку стояла дружина, чиє обличчя виражало впевненість гільйотини. З другого боку схлипувала мати, уже готова схопитися за те місце, де, на її думку, розташовувалося хворе серце.

Розлучення маячило на обрії з чіткістю неонової вивіски.

— Так, стоп! Заспокоїлися обидві! — гаркнув він, грюкнувши долонею по столу.

Богдан різким рухом рвонув у передпокій. Зашурхотіла куртка, пролунав звук розстібнутої блискавки на внутрішній кишені. За хвилину він повернувся, стискаючи в кулаці тугу пачку купюр.

Це була його особиста заначка на нові литі диски для машини. Він збирав її три місяці, відмовляючи собі в п’ятничному пиві. На його обличчі відбивався фізичний біль від розставання з капіталом. Він відрахував кілька купюр і втиснув їх просто в руки спантеличеній матері.

— Ось тобі тридцять тисяч. Накриваєш стіл у себе вдома, вони зупиняються в тебе. І весь наступний тиждень годуєш їх сама за свої гроші. Ну або хай Тарас скидається. Він заробляє нормально. І щоб без скандалів.

Лідія Степанівна миттєво перестала схлипувати. Очі її хижо блиснули. Пальці професійно перерахували купюри, ледь торкаючись їх подушечками.

Трагічний вираз обличчя випарувався, поступившись місцем діловій зосередженості. Вона спритно склала гроші навпіл і відправила їх у надра свого неосяжного декольте.

— Ну, раз син просить, — процідила вона, згрібаючи дорогі пакети зі столу зі спритністю фокусника. — Раз уже в цьому домі рідній крові місця немає. Я все зроблю, Богданчику…