Чому після слів випадкового зустрічного я розвернулася й поїхала

— Зв’язку не було. Викличу звідси.

— Звісно-звісно, зараз усе організуємо. — Він узяв у неї сумку, притримав двері. — Ходімо, ти, мабуть, втомилася. Я скажу Ларисі, щоб приготувала обід.

Анна увійшла в особняк. Вона була тут кілька разів, і щоразу це місце справляло враження: не пригнічувало, але давало відчути масштаб. Двоповерховий будинок зі світлого каменю, високі стелі, великі вікна з видом на парк. У холі — живі квіти у високих вазах, паркет зі світлого дуба, сходи з кованими поручнями. Усе дороге, усе зі смаком. Герман умів облаштовувати простір, це вона визнавала.

— Як підготовка? — спитала Анна, проходячи до вітальні.

— Чудово. Намет поставили ще вчора, сьогодні флористи працюють. Катя, до речі, дзвонила вранці, питала про тебе.

Анна зупинилася біля вікна:

— Катя дзвонила?

— Так, десь о десятій. Сказала, що ти виїхала й скоро будеш. — Герман поставив її сумку біля дивана й потягнувся до графина з водою на столику. — Хочеш води?

— Ні, дякую.

Катя дзвонила о 10 ранку. Саме тоді, коли Анна вже була на трасі. Цікавилася, чи скоро буде. Анна стояла біля вікна й дивилася на парк. Рівні доріжки, молоді каштани вздовж них, у дальньому кінці парку вгадувався берег річки. Усе доглянуте, красиве, правильне. Вона зробила зусилля й повернулася до Германа:

— Мені треба подзвонити щодо машини. І перевдягнутися. Дай мені пів години.

— Звісно. — Він знову усміхнувся. — Твоя кімната готова, все як ти просила.

Анна взяла сумку й піднялася на другий поверх. Кімната для неї була кутова, з двома вікнами: одне виходило на парк, друге — на під’їзну дорогу. Сукня для репетиції висіла в шафі, яка відчинялася одразу при вході. Поруч на окремому вішаці за тканинним чохлом висіла весільна. Вона не стала відкривати чохол. Насамперед вона подзвонила в евакуаційну службу, вказала кілометраж траси, описала машину, продиктувала номер і попередила, що ключі від машини лишилися в неї і вона передасть їх водієві евакуатора біля воріт особняка. Потім подзвонила в міський автосервіс, якому довіряла сама, без чиїхось порад. Попросила, щоб після евакуації машину оглянув саме їхній механік і додала:

— Особливо гальмівну систему. Дуже ретельно. І зафіксуйте все письмово.

Механік на тому кінці уточнив:

— Були проблеми з гальмами?

— Були, — сказала вона коротко. — Саме тому й прошу зафіксувати.

Поклала слухавку. Перевдяглася, змінила дорожній одяг на просту трикотажну сукню кольору топленого молока. Подивилася в дзеркало, не тринадцять секунд, як уранці, а швидко, по-діловому. Прибрала волосся назад. Можна йти.

Обід був накритий у малій їдальні, у світлій кімнаті з панорамним вікном, що виходило на бічну терасу. Лариса, домоправителька, немолода жінка з тихими рухами, подала закуски, суп, гаряче. Герман був жвавий, розповідав про вчорашні переговори з підрядником щодо намету, про те, що привезли не ті ліхтарі й довелося вирішувати в останню мить. Анна слухала, кивала, відповідала. Їла майже без апетиту, але методично. За обідом вона спостерігала за ним. Саме спостерігала, так, як не робила раніше. Герман був жвавий, трохи надміру. Він говорив трохи більше, ніж зазвичай, усміхався трохи ширше. Телефон він поклав екраном донизу на край столу і за весь обід перевернув його тричі — перевірити. Щоразу швидко, ніби мимохідь, але Анна бачила. Після першого разу вона вирішила, що це просто звичка. Після другого замислилася. Після третього запам’ятала.

— Катя приїде сьогодні ввечері? — спитала Анна між гарячим і чаєм.

— Завтра, — сказав Герман і знову, швидко, ледь помітно, перевірив телефон. — Вона казала, що приїде до обіду завтра.

— Ясно.

Анна помішала чай. Сьогодні вранці Катя писала їй сама: «Приїду завтра зранку раніше, хочу встигнути до флористів». Зранку раніше — це не до обіду. Розбіжність невелика, але вона була.

Після обіду Герман запропонував пройтися територією, подивитися, як іде підготовка до завтрашньої репетиції. Анна погодилася. Вони вийшли через терасу в парк, пройшли до намету, величезного, білого, уже з розставленими всередині столами. Флористи працювали в дальньому кінці, розкладаючи по вазах зрізані півонії. Усе виглядало саме так, як вона планувала. І все ж Анна не відчувала того, що мала б відчувати жінка за день до репетиції власного весілля. Вона стояла в центрі намету, дивилася на ряди стільців із білими чохлами, на доріжку з пелюсток, яку ще тільки починали викладати. І всередині було тихо. Не спокійно, тихо. Різниця тонка, але вона її відчувала.

— Гарно, правда?