Донька перевезла мене до себе й віддала найкращу кімнату, але невдовзі я зрозуміла, що за її турботою ховалося дещо інше

Я сама не знала. Але за хвилину до квартири зайшла Віра, за нею Світлана Ігорівна в строгому пальті й чоловік із портфелем. Віра виглядала так, ніби прийшла на звичайне чаювання.

— Я пиріг забула похвалити, — сказала вона. — Вирішила зайти.

Чоловік представився юристом Павлом Сергійовичем, знайомим Світлани Ігорівни. Він не махав посвідченнями, не погрожував, не говорив гучних слів. Просто попросив мене пройти з ним і лікаркою в окрему кімнату, якщо я згодна. Я погодилася.

Андрій спробував обуритися.

— На якій підставі ви вриваєтеся в мій дім?

Павло Сергійович спокійно відповів:

— Нас впустила ваша дружина. Марія Павлівна — дієздатна доросла людина й має право на консультацію лікаря та юриста. Якщо ви перешкоджаєте її виходу з квартири, це вже інша розмова.

Світлана Ігорівна оглянула мене в моїй кімнаті. Тиск був високий, руки тремтіли. Вона ставила звичайні запитання: дата, імена, адреса старої квартири, які ліки приймаю. Я відповідала. Іноді збивалася від хвилювання, але не від забудькуватості. Потім вона взяла мій зошит, баночку з рештками чаю, записи моїх спостережень і сказала:

— Маріє Павлівно, вам треба піти звідси сьогодні. І бажано написати заяву про спробу шахрайських дій і утримання документів. Аналіз чаю я передала знайомому лаборантові, офіційного висновку поки немає, але попередньо там седативна речовина. Потрібна процедура, не чутки.

Я сиділа на ліжку й кивала, а всередині все тремтіло: значить, мені не здалося. Значить, я не божеволіла.

Павло Сергійович дістав із портфеля роздруківки.

— Ще важливе. Віра Миколаївна вчора з’їздила з вашим запасним ключем до вашої квартири. На дверях були сліди спроби зламу, але замок не пошкоджений. У поштовій скриньці лежало повідомлення про подання документів на оцінку квартири. Без вашої згоди угоду провести не можна, але за довіреністю — можна. Треба терміново скасувати будь-які довіреності, якщо ви щось підписували раніше, і подати заборону на реєстраційні дії без вашої особистої участі.

— Я нічого не підписувала, — сказала я.

— Тим краще. Але перевірити треба.

Ольга стояла біля дверей. Обличчя в неї було мокре від сліз.

— Мамо, я поїду з тобою.

Андрій розсміявся з коридору.

— Звісно. Їдь. А хто відповідатиме за борги? Хто пояснюватиме людям, що грошей немає? Твоя мама? Цей юрист?

Павло Сергійович вийшов до нього.

— Борги, оформлені на вас, пояснюватимете ви. Борги, оформлені на вашу дружину, треба дивитися за документами. Але спроби тиску на літнього родича ситуацію не поліпшать.

— Ви нічого не доведете, — тихо сказав Андрій.

І тут із кухні пролунав голос Тетяни:

— Доведуть.

Ми всі обернулися.

Вона стояла біля дитячого стільчика, бліда, але рівна.

— Я бачила, як ви діставали телефон Марії Павлівни з її кімнати. І як викидали в сміття. Я бачила, як ви додавали краплі в чай. Я спершу думала, ліки. Але потім почула, що вона не знає.

Андрій ступив до неї.

— Ти звільнена.

Тетяна відступила, але не замовкла.

— Я вже написала заяву. І запис є.

— Який запис?