Мати була певна, що втратила сина, аж поки на похороні не сталося щось незбагненне

Єгор не відповів.

Запала пауза. Потім рипнув замок. Кирило ввійшов обережно, затримуючись на кожній сходинці.

— Ну нарешті, — пробурмотів він із явним полегшенням.

Для певності він штовхнув Єгора ногою. Той не ворухнувся. Кирило постояв поруч, потім поспішив нагору — вочевидь, збирався підготувати все, що потрібно для завершення їхнього плану.

Дверей за собою він не зачинив.

Єгор дочекався, поки кроки віддаляться, підвівся й вислизнув із підвалу. Свіже повітря вдарило в обличчя так різко, що в нього закрутилася голова. Але він змусив себе йти. Переліз через огорожу, пірнув у кущі й рушив геть.

Він бував у цьому будинку лише раз, але приблизно пам’ятав, де має бути дорога. Кілька кілометрів ішов лісом: спотикався об коріння, падав, підводився, прислухався. Кирило, мабуть, виявивши втечу, кинувся шукати його в іншому боці. Це подарувало Єгорові дорогоцінний час.

Нарешті попереду показалася дорога.

Він довго не наважувався вийти з лісу. У такому стані він не зміг би захиститися, якби Кирило з’явився знову. Але невдовзі вдалині почувся низький гул мотора. На дорозі з’явилася вантажівка.

Єгор вийшов на проїжджу частину й підняв руки.

Машина різко загальмувала. Водій висунувся з кабіни й сердито вилаявся.

— Ти що, жити набридло? Під колеса кидаєшся!

— Допоможіть, — прохрипів Єгор. — Я не волоцюга. Я моряк. Мене тримали в підвалі. Не знаю скільки. За мною можуть гнатися.

Водій урвався. Уважно подивився на його обличчя, одяг, худі руки, збиті ноги. Потім вискочив із кабіни й допоміг йому залізти всередину.

Його звали Григорій.

Він дав Єгорові води, хліба, щось гаряче з термоса й слухав його розповідь мовчки, дедалі більше хмурніючи.

— Мені треба до правоохоронців, — сказав Єгор, коли закінчив.

Григорій похитав головою.

— Тут тобі туди краще не йти. Ти сам сказав: цей Кирило там служить, та ще й із такими зв’язками. Поки ти будеш пояснювати, він може все перевернути. Треба виїхати подалі, а вже потім заявляти про себе.

Єгор замислився. Це звучало розумно.

— Тоді до матері, — сказав він. — Вона в моєму рідному селищі. Напевно, їй уже сказали, що я зник. Дайте телефон, я зателефоную.

— Не дзвони поки що, — зупинив Григорій. — Якщо дружина дізнається, куди ти їдеш, відразу передасть своєму приятелеві. А нам іще дістатися треба.

— Ви мене довезете?