Не робіть цього, якщо ваші діти вам не телефонують

Наступного дня я пішла до бібліотеки. Вона була всього за два квартали, але я давно не ходила туди без поспіху. Маленьке приміщення пахло папером, пилом і чимось теплим, майже домашнім. За стійкою сиділа жінка середніх років. Я спитала про зустрічі для літніх.

— Ви, мабуть, про «Тиху нитку», — сказала вона й усміхнулася. — Збираємося по четвергах о шостій. Обговорюємо книжки, п’ємо чай, інколи сперечаємося так, ніби від роману залежить доля світу. Приходьте, будемо раді.

Я записала час на листочку, хоч могла запам’ятати й так. До четверга лишалося три дні. Усі ці три дні я думала про майбутню зустріч частіше, ніж очікувала. Перечитала книжку, яку мені видали для обговорення, позначила олівцем кілька місць, заздалегідь вибрала кофтину. Смішно сказати, але я хвилювалася так, ніби мене чекала не бібліотека, а іспит перед суворою комісією.

У четвер я вийшла завчасно. Йшла повільно, спираючись на тростину. Біля дверей бібліотеки зупинилася й перевела подих…