Пасажирка тихо заспівала в машині, і чоловік раптом почув голос, який пам’ятав із самого дитинства

Спершу Микола подумав, що йому вчулося. Голос пасажирки майже зливався з гулом двигуна, але поступово ставав упевненішим і наповнював увесь салон. Це була пісня про любов, яка переживає розлуку й лишається з людиною, доки б’ється її серце. Олена Григорівна співала без показної виразності, однак у кожному звуці відчувалися ніжність і давній, невтихомирений смуток.

Руки Миколи міцніше стиснули кермо. Мелодія торкнулася якогось глибоко захованого спогаду, але той не хотів складатися в чітку картину. Він знав цю пісню — не просто колись чув, а впізнавав її особливий ритм, паузи й ледь помітне погойдування голосу. Саме так її співали йому багато років тому.

— Дивовижно знайоме виконання, — вимовив він, відчуваючи, як зрадливо змінюється голос.

Старенька відповіла м’якою усмішкою. За її словами, такі пісні народжуються для тих, хто бодай раз любив усім серцем. Справжнє почуття не зникає разом із людиною й не підкоряється часові: воно лишається всередині, навіть коли пам’ять стирає імена й обличчя.

Її міркування лише посилило дивне відчуття впізнавання. Микола почав обережно розпитувати її про минуле, сподіваючись почути бодай якусь підказку. Але Олена Григорівна то відповідала односкладово, то надовго замовкала, поринаючи у власні думки. На прямі запитання вона дивилася розгублено, ніби вже не пам’ятала, про що говорила хвилину тому.

Фари прорізали темряву вузьким світлим коридором. Микола кілька разів ловив відображення її обличчя у склі й намагався зрозуміти, де міг бачити ці риси. Вони здавалися знайомими, але спогад вислизав щоразу, як він намагався до нього наблизитися.

Раптом позаду пролунав різкий хлопок. Машину кинуло вбік, шини з вереском пройшлися асфальтом. Микола обома руками втримав кермо, прибрав ногу з педалі й постарався погасити швидкість, не допустивши заносу. Кілька тривожних секунд автомобіль рухався зигзагами, а потім таки зупинився край дороги.

Переконавшись, що пасажирка не постраждала, він вийшов і оглянув колеса. Задня шина була проколота. Микола дістав із багажника інструменти й запасне колесо, встановив домкрат і взявся до роботи. Він діяв звично й зосереджено, лише зрідка поглядаючи на темні вікна машини.

Коли все було закінчено, він прибрав інструменти, ще раз перевірив кріплення й сів за кермо. Потім подивився на пасажирське місце — і завмер. Олени Григорівни в салоні не було…