Пенсіонер на старій машині не поступився дорогою чиновнику з мигалкою — і зустріч закінчилася несподівано

— Ти розумієш, що накоїв? — заревів він, смикнувши дверцята малолітражки. — Ти взагалі знаєш, із ким зв’язався?

Він схопив Павла Григоровича за груди й потяг із салону. Старий був приголомшений, наляканий і майже не пручався. Олег Петрович трусив його, сипав погрозами, обіцяв суди, розорення, такі неприємності, після яких пенсіонер нібито пошкодує, що сів за кермо. Чим менший опір зустрічав чиновник, тим дужче розпалювався.

Та Павло Григорович, насилу тримаючись на ногах, устиг засунути руку в кишеню куртки. Там лежав невеликий перцевий балончик, який Валентина колись наполягла носити з собою «про всяк випадок». Наступної миті пекучий струмінь ударив Олегові Петровичу просто в обличчя.

Той завив, відсахнувся, обома руками схопився за очі й почав метатися біля машин, захлинаючись лайкою. Павло Григорович, звільнившись, опустився назад на сидіння. Його трусило так, що він не одразу зміг рівно поставити ноги.

Роман вискочив із седана й завмер, дивлячись на все це з роззявленим ротом. Олег Петрович, ледве розрізняючи обриси, закричав: