Після слів незнайомки Оксана дізналася, що коїться за її спиною

Чутка розходилася околицею: від жителів Кам’янки до сусідніх сіл. Щосуботи Оксана їздила із сиром на районний ярмарок, де біля її прилавка незмінно збиралася черга. За сільськими покупцями потяглися міські. Марина, яка жила поруч із ринком і працювала в райцентрі в конторі, де оформлювали документи, звела її з господинею маленького кафе з області.

Там до білого вина подавали фермерські тарілки, і господиня почала брати Оксанин сир на реалізацію. Через кафе замовлення дійшли до обласного центру. Дізнавшись про жінку зі Світлої, яка робить справжній сир, люди просили привезти його, передати чи надіслати.

Працювала Оксана як проклята. О четвертій ранку вже вставала: доїти, давати корм, чистити, ставити молоко. Крутила сир, солила, відмивала форми, спускалася в погріб, піднімалася назад, годувала Іру й знову йшла доїти. Загрубілі руки, ниючий поперек — і вперше твердий ґрунт під ногами. Дім був повен, льох теж, за бабусиним заповітом. Вистачало тепер не лише на їжу: можна було відкласти грошей, купити доньці сукенки, книжки, зимові чобітки.

Віктор тим часом дедалі більше віддалявся від родини. Поки дружина піднімала господарство, він то цілими днями шукав у райцентрі роботу, то домовлявся про якісь поставки й приходив напідпитку. Ні корів, ні кіз, ні сиру не любив; від льохового запаху гидливо кривився. Село його обтяжувало. Обтяжували вічно зайнята дружина, що пахла молоком, і донька: дівчинка тягнулася до батька, а він відмахувався.

Оксана помічала це й наче відводила очі від того, що боліло. Переконувала себе: не пристосований він до села, важко чоловікові, коли дружина заробляє більше. Мине, стерпиться, злюбиться. Чим могла, латала тріщину між ними — терпіла, мовчала, була лагідна. А та непомітно розійшлася в прірву.

Поїздки до райцентру почастішали, повертався Віктор дедалі пізніше. Від нього пахло чужими парфумами, але Оксанка відганяла думку: здалося. З’явився другий телефон, «для роботи»; чоловік ховав його, відповідати на дзвінки відходив убік. Потім зняв обручку.

— Коли з інструментом вовтузюся, натирає.

Вона прийняла й це пояснення, хоча з інструментом Віктор давно вже не працював.

Якось у пивній біля автостанції Оксана побачила його з доглянутим міським чоловіком. Вони розмовляли, і незнайомець показував Вікторові щось на папірці. Майнула думка — з ким це він? — і забулася. Вона не знала, що перед нею Денис, що саме тоді за пивом вирішувалася доля її дому й плелася павутина, в яку її готувалися впіймати.

За місяць до біди Оксана застала чоловіка в спальні біля комода. Він перебирав щось у нижній шухляді, де зберігалася синя папка. Побачив її, здригнувся й засунув шухляду.

— Паспорт шукав. Хотів строк придатності перевірити.

Паспорт то й паспорт. Попри бабусину науку, Оксанка давно звикла приймати чоловікові слова на віру. Вірити було легше, ніж бачити. Зізнатися собі, що людина, з якою ділиш ліжко й ростиш доньку, замишляє проти тебе недобре, було страшно. Від такої правди розум ховається до останнього, аж поки вона не вдарить навідліг.

Згадуючи тепер весну, Оксана розуміла: зав’язалося все ще тоді, край дороги. Цигани щойно розбили табір біля околиці, і селом пішов недобрий поговір — понаїхали, тепер замикай двері. Везучи на ярмарок сир, Оксана побачила Тамару з двома онуками. У затінку сиділи замурзані голодні діти; старша дівчинка тримала крихітного братика на руках.

На ринку циган відганяли від прилавків із криками, лякали дільничним. Оксана й сама не знала, чому зупинила візок. Відрізала свіжого сиру, відламала половину буханця, налила з бідона пляшку молока й простягнула Тамарі.

— Візьми, нагодуй дітлахів.

Та зволікала. Перевела недовірливий погляд із хліба на сир і молоко, потім на Оксанку, наче шукала підступу. Зазвичай циганам давали зі страху, аби відкупитися, або з притриманим на потім докором. А молода жінка дивилася просто, як людина на людину, — ні гидливості, ні страху, ні задньої думки.

— Та бери ж. Не отруєне, сама приготувала. Голодні ж діти, подивися, як дивляться.

Тамара взяла їжу, розламала хліб і роздала онукам. Ті накинулися, мов галченята. Дівчинка, однак, спершу нагодувала братика й лише потім почала їсти сама. Оксана дивилася й думала: циганські діти, а люблять одне одного так само, як усі діти на світі. І жінки, які проганяють їх від прилавків, теж колись були чиїмись дітьми…