Сліпий знахар зірвав намисто з шиї дівчини й кинув у піч

Після її несподіваного приїзду Віктор почав віддалятися. Спершу пропустив один вечірній дзвінок, потім другий, далі став з’являтися раз на тиждень, хоча раніше знаходив можливість приїздити значно частіше. Зміна відбувалася поступово, ніби хтось потроху стишував гучність, розраховуючи, що слухач звикне.

Дарина знаходила йому виправдання раніше, ніж він устигав їх запропонувати. Кінець року, складні поставки, втома, неприємності вдома — будь-яка з цих обставин годилася як пояснення, якщо не дивитися на все разом. Але ввечері, лишаючись сама, вона бачила просту закономірність: після розмови про намисто Вікторові стало тісно поруч із її запитаннями.

Іноді вона набирала його номер і скидала виклик до першого гудка. Їй хотілося почути колишній теплий голос, а не обережну інтонацію людини, яка добирає слова. Дитина поки ніяк не нагадувала про себе, і від цього таємниця вагітності лишалася водночас крихкою й величезною.

Коли Віктор усе ж сидів у Черненків за столом, він відповідав на запитання й навіть усміхався, однак дивився трохи повз Даринине обличчя. Вона щодня збиралася розповісти про дитину, вибирала слушну мить і щоразу відкладала. Минуло майже три тижні, перш ніж чекання стало важчим за саму правду.

У неділю вранці вони пили чай удвох. Раїса Петрівна навмисне вийшла на подвір’я, залишивши кухню доньці й гостеві. Дарина поставила чашку, випросталася й без вступів сказала: «Я вагітна».

Першим відповіло його обличчя. В очах майнув швидкий холодний розрахунок, губи стиснулися, плечі на мить напружилися. Лише після цього Віктор удав розгубленість і заговорив про несподіванку, важкий час і потребу все ретельно обміркувати.

Він довго ходив довкола головного, ховаючи зміст за обережними висловами. Пропонував «не квапитися», «вирішити проблему, поки термін малий», «перервати зараз, щоб не зіпсувати два життя». Найпрямішого слова не вимовив жодного разу, ніби м’які формулювання могли змінити те, до чого він схиляв її.

Дарина мовчки підвелася, зняла шарф зі спинки стільця й почала застібати пальто. Віктор намагався втримати її розмовою, просив не поводитися по-дитячому, запевняв, що думає про їхнє спільне майбутнє. Вона не відповіла, вийшла й зачинила двері без грюкоту, як зачиняють приміщення, куди більше не збираються входити.

До останньої миті якась частина Дарини чекала, що він зупиниться, злякається власних слів і попросить зберегти дитину. Віктор цього не зробив. Він турбувався про труднощі, витрати й власний спокій, але жодного разу не спитав, що відчуває сама Дарина. Сама відсутність інтересу виявилася чеснішою за всі його колишні зізнання.

Холод одразу обпік щоки. До зупинки Дарина йшла рівно, не плачучи, бо всередині замість сліз лежала важка безформна маса. Дарина відчувала її в грудях, і з кожним кроком ця вага ставала щільнішою.

Біля домашньої хвіртки стояв Микола. Побачивши Дарину, він підійшов ближче й знову спробував заговорити про Віктора, нагадав, що давно хотів розповісти почуте на підприємстві. Але весь накопичений біль — чужі парфуми, відвернений погляд, прохання позбутися дитини — обрушився на людину, яка не мала до цього стосунку.

Дарина звинуватила Миколу в заздрості. Голос її звучав тихо й гостро; вона веліла йому назавжди перестати втручатися в чуже життя. Микола не виправдовувався й не заперечував, лише подивився з таким спокійним розумінням, що їй стало ще соромніше, потім кивнув і пішов.

Раїса Петрівна зустріла доньку в коридорі. Одного погляду їй вистачило, щоб не ставити запитань. Вона міцно обійняла Дарину, і та нарешті вткнулася матері в плече, дозволяючи тягарю всередині перетворитися на сльози.

Уночі за вікном безшумно падав сніг. Дарина лежала, поклавши долоню на живіт, і знову перебирала все, чого відмовлялася помічати: перевернутий екран телефона, відсутність друзів, чужий аромат у квартирі, скриньку на комоді. Особливо настирливо поверталося слово «вдома».

Таке намисто не з’являється в чужій спальні випадково. Воно комусь належало, і його власницею, ймовірно, була та сама жінка з автобуса. Дарина зрозуміла, що Віктор ніколи не пояснить правду добровільно, а отже, їй доведеться побачити її на власні очі…