Сусідка по дачі постійно перекидала мені через паркан старі дитячі іграшки. Я хотіла влаштувати скандал, але вночі мій пес роздер одну з них

Після цього нічого не закінчилося за один день. Павло ще намагався сперечатися через представника, просив часу, приносив нові пояснення про «нерви» й «сімейне непорозуміння». Але медичні документи, оригінал розписки, записи й Світланина відмова від попередніх слів уже працювали проти нього. Ірина подала окрему заяву про зникнення документів і тиск на свідка.

За місяць Павло відкликав позов. Суд припинив справу в цій частині й стягнув із нього частину витрат, яких я вже зазнала. З Андрієм він підписав новий графік погашення боргу — без шаленої пені й погроз, уже через юриста. Це було не кіношне покарання, але воно було справжнім: гроші, репутація, розмови з поліцією, втрачена довіра.

Світлана прийшла до мене через два дні після останнього засідання. Стояла біля хвіртки, не наважуючись увійти, тримала в руках банку малинового варення й дивилася в землю. Бім спершу загарчав, потім упізнав її запах і сів. Я відчинила хвіртку, але не обійняла сусідку. Прощення, як виявилося, не падає з неба готовою ковдрою.

— Андрій сам платитиме Павлові, — сказала вона. — За нормальним графіком, без цієї шаленої пені. І я… я в правління написала, що попередні мої слова недійсні. Ти маєш право мене не пускати.

Я взяла банку. Скло було тепле від її долонь. «Я не хочу з вами воювати, Світлано Петрівно, — сказала я. — Але й робити вигляд, що нічого не було, не зможу». Вона кивнула так вдячно, ніби я подарувала їй не обережну чесність, а свято. Ми постояли біля паркану в незграбній мовчанці, слухаючи, як за сараєм Микита лагодить Бімові будку.

Увечері Микита приніс на кухню роздерту ляльку. Він знайшов у мене в шкатулці нитки, сів під лампою й сказав, що спробує зашити її «хоча б на пам’ять». Я дивилася, як його довгі підліткові пальці незграбно проштовхують голку крізь старий ситець, і думала, що деякі речі неможливо відновити без швів, які буде видно завжди…