Свекор одружився з молодою дівчиною, і невдовзі в домі почали відбуватися дивні речі

За дверима знову щось упало. Дмитро відступив на крок. Марина встигла тільки прошепотіти:

— Дімо, може, викличемо…

Він плечем ударив у двері. Раз. Удруге. Старий замок хруснув, дерево тріснуло. На третьому ударі двері розчахнулися всередину.

Марина зайшла за чоловіком і остовпіла.

На підлозі, біля ліжка, сидів Віктор Петрович. Руки його були зв’язані м’яким шарфом, рот заклеєний широким пластиром. Очі налилися кров’ю, волосся прилипло до чола, сорочка була мокра від поту. Поруч, навколішки, стояла Аня. На її щоці розпливався свіжий синець, губа була розбита, а в руках вона тримала телефон з увімкненим записом.

Але найстрашніше було не це.

Посеред кімнати, серед розкиданих подушок, перекинутого стільця й зім’ятих паперів, стояв відчинений сейф. Той самий старий сейф, ключ від якого Віктор Петрович завжди носив на ланцюжку під сорочкою. Дверцята були розчахнуті. Усередині порожньо.

— Що ти зробила? — голос Дмитра став чужим.

Аня підвела на нього очі. У них не було ні зухвалості, ні провини — тільки втомлений, майже тваринний жах.

— Я не… — вона закашлялася. — Я не встигла.

Дмитро рвонувся до батька, зірвав пластир.

— Тату!

Віктор Петрович хрипко вдихнув, губи його затремтіли.

— Вона… — Він тицьнув підборіддям у бік Ані. — Вона хотіла мене вбити.

Аня зблідла так, що синець став здаватися чорним.

— Ні, — прошепотіла вона. — Це неправда.

— Мовчати! — закричав Дмитро.

Марина здригнулася. Ніколи вона не чула в чоловіка такого голосу.

— Дімо, зачекай…