Свекруха вирішила розпоряджатися моєю зарплатною карткою, але сімейний вечір закінчився зовсім не так, як вона сподівалася

— Який жах, Галино Степанівно, — сказала Оксана рівно й відпила кави. — А аварійну службу викликали? Документи про протікання оформили?

Свекруха різким рухом зняла плащ і кинула його на пуфик.

— Там уже без мене розбираються. Ключі залишила майстрам — хай роблять.

— Я швидко одягнуся і з’їжджу, — пожвавішав Тарас. — Треба ж зрозуміти, що з квартирою і які збитки.

— Куди ти поїдеш? — Галина Степанівна одразу загородила йому прохід. — Там окріп, сирість, усе перекрито. Нікого не пускають. Старший майстер ключі забрав, сказав чекати дзвінка. У мене тиск підскочив, я схопила найнеобхідніше — і в таксі.

Оксана ще раз глянула на «найнеобхідніше»: валізи, баули, косметичку розміром з аптечний ящик і нове взуття для дому. Тарас розгублено почухав потилицю, але сперечатися не став. Мати вже розпоряджалася в квартирі так, ніби приїхала не на якийсь час, а повернулася у власні володіння після довгого заслання.

Перша година її перебування скидалася на ревізію з конфіскацією особистого простору. У ванній вона переставила Оксанині баночки, бо «так оку спокійніше». У спальні поцікавилася, навіщо молодим стільки полиць, якщо на них не можна поставити її речі. Потім відчинила холодильник і зітхнула з таким розчаруванням, ніби там знайшлася не їжа, а записка про повне банкрутство родини.

Оксана сиділа за кухонним столом із ноутбуком. Пальці швидко бігали по клавіатурі. Тарас то піднімав один баул, то опускав, виразно не знаючи, де тепер має проходити межа між співчуттям і капітуляцією.

— Мамо, а все-таки хіба тобі не треба бути поруч із квартирою? — обережно спитав він, шукаючи чай.

Галина Степанівна вже розкривала косметичку.

— Ти краще думай, як ми тепер житимемо втрьох. Витрати одразу інші. Оксаночко, ти доросла жінка, маєш розуміти: коли в родині біда, всі гуртуються й допомагають не лише словами.

Слово «допомагають» у її вустах завжди означало одне: чужий гаманець має розстібнутися сам. Вона працювала в місцевому культурному центрі при бібліотеці й вважала себе жінкою тонкого смаку, якому оточення просто не відповідає. Пенсія зникала в неї миттєво: хустки, креми, салони, процедури від неіснуючих мігреней. Тарас звик додавати матері грошей, але Оксана стояла між Галиною Степанівною та сімейним бюджетом, мов міцна стіна без дверної ручки, і ця стіна дратувала її сильніше за будь-які заборони…