Священник на відспівуванні нахилився до труни й, ледь побачивши її обличчя

Жінки, які прийшли на відспівування, залишалися в храмі. Вони неголосно розмовляли між собою. «А ховати її хто буде?» — подумав Григорій і мимоволі прислухався.

— Адже все в неї було, — говорила та, що молодша. — Батько на такій посаді, вдома достаток. А чим скінчилося? Спилася, померла безхатченкою. Навіть провести нікому.

— А рідня? Куди ж усі багаті родичі поділися?

— Лідо, вона ж нам розповідала. Матері, здається, від немовляти в неї не було. Батько на великому хабарі попався, тепер сидить. Майно відібрали. Залишилася без житла, без грошей, за горілку взялася.

Григорій уже хотів пройти повз. Жінка говорила охоче, і йому здалося, що розмова триватиме ще довго: є люди, яким тільки дай нагоду обговорити чуже життя. Але наступна фраза зупинила його.

— Дитину її шкода. Народила від якогось студента, зовсім молодою була, і віддала в дитбудинок. Ніби він їй жити заважав. Ні, як не крути, а мати ж…

Літня жінка сплеснула руками. Співрозмовниця й далі міркувала про багатих батьків, які розбещують дітей, а потім дивуються їхнім учинкам. Григорій чув слова, але зміст вислизав. У голові залишилося тільки одне: Марина народила дитину. Від студента.

Студентом тоді був і Діма. Вони зустрічалися. Отже, можливо… Він застиг, боячись додумати, а коли все-таки дозволив собі це, серце закалатало так сильно, що стало важко говорити. Онук. У нього міг бути онук, про існування якого він усі ці роки не підозрював…