Син вирішив прилюдно поставити матір на місце, однак за кілька хвилин сам перестав усміхатися

Коли привітання стихли, Богдан підвівся з келихом. Випите й досі додавало йому самовпевненості.

— Друзі, тепер нехай скаже кілька слів наша іменинниця й голова родини, — оголосив він. — Мамо, ми чекаємо на твій тост.

Він весело підморгнув, певний, що я скажу кілька сентиментальних фраз про рідних, подякую всім і дозволю продовжити застілля. Для нього це було частиною звичного ритуалу.

Я повільно підняла недоторканий келих. У кімнаті стало тихо. Усі шістнадцять гостей повернулися до мене.

— Дякую за привітання, — почала я виразно й без поспіху. — У свій день народження я вирішила змінити кілька речей у своєму житті.

Після короткої паузи на обличчях з’явилася ввічлива цікавість.

— Перше рішення стосується моїх грошей. Богдане, щомісячних переказів більше не буде. Починаючи від сьогодні ви з Оксаною забезпечуєте себе самі. Думаю, двоє дорослих людей із цим упораються.

Промовляючи ці слова, я відчувала незвичну легкість. Жодних виправдань, докладних пояснень чи прохань зрозуміти мене не знадобилося. Гроші належали мені, і одного мого рішення було досить. Ця проста думка раніше чомусь здавалася майже забороненою.

Усмішка сина не зникла, а ніби тріснула й застигла. Він кілька разів кліпнув, не вірячи почутому. Оксана відкрила рота, однак я не дозволила їй перебити мене.

Я обвела очима розгублених гостей і на мить затримала погляд на синій швабрі біля дверей.

— Друге рішення позбавить мене надто важкого обов’язку. Доглядати самій за домом і ділянкою в моєму віці непросто. Тому я вже все обговорила з фахівцем із нерухомості…