Таня вже виходила з валізами, коли сусідка попросила її ненадовго повернутися

Через цей застосунок Оксана іноді знаходила вживані інструменти й матеріали, тому нові пропозиції з’являлися на екрані автоматично. Спершу знімок видався випадковим збігом. Потім вона впізнала потертість біля важеля й маленьку пляму на металевому столі — сліди, які бачила щодня багато років.

На продаж була виставлена її промислова швейна машинка — важка, з чавунною станиною й потужним мотором. Двадцять років тому Оксана купила її з першої великої зарплати. Машинка прошивала кілька шарів щільної тканини, годувала сім’ю у складні місяці й залишалася головним робочим інструментом.

Під фотографією стояло: «Продам терміново. Відмінний стан. Займає місце. Самовивіз сьогодні». Продавчинею значилася Лариса. Ціна була настільки низькою, що покупець міг з’явитися протягом години.

У словах «займає місце» містилося все ставлення Лариси до чужої праці. Важка машинка, на якій були пошиті сотні чохлів і зароблена чимала частина сімейних грошей, для неї існувала лише як перешкода новому дивану. Терміновість оголошення означала, що часу на обережний план більше немає. Незнайомий покупець міг вивезти обладнання раніше, ніж Андрій повернеться зі зміни.

Оксана схопилася. Продаж позбавляв її не просто дорогої речі, а можливості заробляти. Лариса вже розпорядилася робочим фондом, викинула верстак і тепер знищувала останнє, що забезпечувало незалежність господині квартири.

На фотографії машинка стояла біля вікна, а поруч виднілися рулони тканини, які Лариса, певно, теж вважала непотрібними. Оксана збільшила зображення й побачила приклеєний до корпусу паперовий цінник. Покупцеві пропонували забрати обладнання того ж дня. Від цієї діловитої поспішності стало страшніше, ніж від відкритої ненависті. Лариса не ламала речі в пориві злості — вона холоднокровно переводила чужу працю в швидкі гроші й вільні квадратні метри. Якщо Оксана запізниться, машинка опиниться в сторонньої людини раніше, ніж хтось устигне зупинити продаж.

Не пам’ятаючи, як замкнула майстерню, Оксана побігла через місто. Сумка била по стегну, пальто розхристувалося на холодному вітрі. У голові повторювалося одне: встигнути раніше за покупця.

Вона перетнула перехід майже бігом, не ховаючи обличчя від перехожих. Ще вранці Оксана боялася одного знайомого погляду, а тепер сором поступився простішому страху — лишитися без можливості працювати. Перед очима стояли чавунна станина, зелений корпус і цінник, приклеєний чужою рукою. Кожен квартал зволікання міг перетворити оголошення на завершений продаж, який потім довелося б оскаржувати в незнайомої людини.

Вона злетіла на третій поверх і дістала ключ. Руки тремтіли, але замок піддався. Оксана ввійшла так тихо, як раніше поверталася після пізніх замовлень, і прикрила двері. У передпокої пахло смаженою цибулею й солодкими парфумами. Із кухні долинав голос Лариси — вона розмовляла з матір’ю по телефону.

Оксана завмерла біля стіни, обклеєної шпалерами з дитячими малюнками. Лариса сміялася й повідомляла Тамарі Петрівні, що оголошення вже опубліковане. Якийсь дурень скоро забере «цю бандуру», після чого у вітальні звільниться місце для дивана.

Навіть повітря в квартирі змінилося. Раніше тут пахло тканиною, деревиною й легкою лавандою. Тепер запах пересмаженої олії змішувався з сигаретним димом. У вітальні тіснилися коробки Лариси, біля вікна стояла машинка з цінником, а рожеві фіранки забарвлювали кімнату чужим різким світлом. Ці зміни показували, як швидко господиню перетворювали на далекий спогад.

Оксана побачила біля стіни свої валізи. Усередині, як і раніше, лежали сукні й речі, приготовані для поїздки. Вид ошатного багажу нагадав, наскільки ретельно вона сама допомагала здійснити чужий план. Їй захотілося увірватися на кухню негайно, однак слова про гроші змусили лишитися в тіні й дослухати…