Несподіваний фінал одного знайомства з маминим нареченим

— Так точно! — бадьоро озвалася Ірина.

Усю дорогу Юля крадькома милувалася то сильними, мужніми руками нового вітчима, якими він тримав і крутив кермо, то його зосередженим, у міру вугластим профілем, що нагадував Юлі зображення грецьких богів… Юля не розуміла, що з нею. Звідки ці сильні, збурливі почуття? Юля й не намагалася нічого собі пояснити, у неї не було на це ні бажання, ні часу. Вона просто споглядала цей ідеал чоловіка, як люди споглядають дивовижний і швидкоплинний захід сонця — спершу насолода, вивільнення емоцій у вільний політ, а вже потім можна й осмислити, і розкласти по поличках те захопливе видіння, що лишилося в пам’яті. Юля віддалася цій хвилі цілком.

— То, значить, ти в нас майбутній ветеринар, так, Юлю? — спитав Діма, привітно поглядаючи на неї в дзеркало заднього виду.

— Ніби так.

— Вона після коледжу потім до інституту вступить, правда ж, Юльку? — підтримала тему Ірина. — Зараз же знаєш, яка система з тими випускними іспитами, спробуй набери прохідний бал, а нервів скільки! Юля б тести не витягнула, от і вирішили ми, що спершу коледж, нічого псувати атестат.

— Розумно, — погодився Діма. — Вчитися подобається, Юль?

— П’ятдесят на п’ятдесят, — пробурчала Юля.

Вона вже була невдоволена — навіщо мама виставила її недолугою дурепою? Спеціально вирішила принизити? Бачте, вона б не склала іспитів! А ніби мама склала б! Сама одне швейне училище закінчила!

Удома мамин чоловік дуже старався бути хорошим. Або він таким і був? Одразу поцікавився, чи голодна Юля, і, може, вона хоче чогось особливого на закуску? Якогось певного шоколаду? Заморських фруктів? Чи дорогих тістечок? Або що там іще люблять діти? Він може купити, йому не важко.

«Діти! — з досадою повторила про себе Юля. — Невже він так мене сприймає?»