У 1986 році лісник знайшов жінку в ведмежому капкані

Додому вони дісталися під ранок. На ґанку стояла Оксана, біла від злості й пережитого страху. Де він був? Андрій подивився на супутника. Остап спробував виручити: біля річки стало зле, Андрій допоміг. Оксана спитала, як це могло знадобитися о третій ночі.

Відкласти пояснення вона не дозволила. Андрій зрозумів, що ховати все далі неможливо, однак цілком розповісти не наважився. Обмежився невідомими браконьєрами й старою побутівкою, де один із них утримував Остапа. Дружина зблідла, зажадала негайно звернутися до поліції. Він пообіцяв, але спершу хотів поспати кілька годин.

— Ти сам себе чуєш? З глузду з’їхав?

— Може, й так, — втомлено відповів Андрій.

Він ліг і так і не заснув. У голові поверталося одне: якщо жінка має рацію, приїжджі дістануться до його дому. І якщо це справді не браконьєри, звичайне звернення до поліції може нічого не змінити.

О дев’ятій він прийшов до лісництва. Сірої машини не було. Степан Васильович сидів роздратований, спитав про вчорашню розмову і про те, що цим людям знадобилося. Андрій відповів про козу. Начальник урвав: не час жартувати. Уранці телефонували з області, скаржилися, що Коваль заважає роботі спеціальної групи.

Якої групи, не пояснили. Зате документи Степан бачив і на прохання Андрія дістав папір із шухляди. Печатка управління охорони природи, підпис начальника. Відлов тварин для наукових цілей дозволявся. Про ведмежі капкани не було ані слова.

— Моєю адресою цікавилися?

Степан визнав, що цікавилися, і він відповів. Адреси в них не секретні. Андрій вилаявся. Начальник підвівся, зажадав нарешті пояснити, що відбувається і що лісник побачив. Той подивився на двері: якщо розповість, йому не повірять. Степан запропонував спробувати.

Андрій уже зібрався говорити, коли за вікном загуркотів мотор. До лісництва під’їхала сіра машина, але вийшов із неї тільки Борис. Високого поруч не було. Лісник сказав начальникові спитати в самого гостя.

Борис увійшов, чемно привітався, попросив розмови віч-на-віч. Андрій відмовився. Тоді в присутності Степана відвідувач виклав фотографію Остапа, зроблену напередодні ввечері біля побутівки. Лісник знає цю людину? Знає. Той, оголосив Борис, незаконно проник на територію тимчасового спостережного пункту.

Андрій розсміявся: вони самі його туди притягли. Начальник різко перевів погляд з одного на другого. Борис не збентежився — старий погодився на бесіду. А синець? Упав. Андрій відповів насмішкою, і фотографія знову зникла в папці. Відвідувач прийшов попередити, а не сперечатися.

За його словами, визволений об’єкт становив небезпеку. Степан насупився: який ще об’єкт? Борис вимовив пояснення про тварину з аномальною будовою тіла. Андрій усміхнувся:

— Тварина, яка з нами однією мовою говорить?

Начальник подивився на нього з подивом. Борис напружився й спитав, чи розмовляла вона з лісником. Андрій знову зрозумів, що сказав зайве, але відпиратися вже не став. Так, розмовляла. Сказала, що вони двадцять років тримають її сестру.

Степан повільно опустився на стілець. Борис зблід, зажадав назвати того, хто це розповів, потім — місцеперебування жінки. Андрій повторив: сказала сама, де вона зараз, він не знає. Борис звинуватив його в брехні. Лісник спитав, а сам він правдивий чи ні.

Відвідувач підійшов ближче й заговорив наполегливіше. Істота, яку бачив Коваль, не жінка. Подібних особин вони спостерігають із шістдесятих. Ті вміють наслідувати мову, запам’ятовувати імена, навіювати довіру. Є підстави припускати, що вони здатні впливати на людську поведінку.

Андрій мимоволі згадав власний страх перед капканом і те, як усе-таки повернувся відкривати залізо. Борис нагадав: одного разу лісник уже виконав її бажання. Той заперечив, що лише визволив поранену. І вночі пішов за нею, додав відвідувач. Андрій завмер. Степан спитав, чи правда, що він ходив уночі до лісу, але відповіді не отримав.

Борис вів далі: такі істоти знаходять слабкі місця — жалість, провину, цікавість, страх. Андрій перебив запитанням, чи не ріжуть їх у лабораторії на частини. Обличчя гостя сіпнулося. Вони вивчають, тільки й сказав він. Чи жива сестра — не справа лісника. Андрій сприйняв відмову відповідати як підтвердження.

Перед відходом Борис звелів не розмовляти з жінкою, якщо та з’явиться знову, нічого від неї не брати і, головне, не йти слідом. Слова про подарунки надто нагадували попередження Остапа. Андрій спитав чому. Бо одного разу можна не повернутися, відповів Борис…