Врятований пес повівся так наполегливо, що бійцям довелося зупинитися — і недарма

Ілля загасив ліхтар. Подивився на свої рукавички, заліплені сірою грязюкою. Потім знову — в чорну щілину. Там тривав той самий рівний скрегіт стертих кігтів.

Він мовчки зняв рюкзак і поклав його на вцілілу цеглину. Відстебнув карабін збройового ременя. Громов шумно зітхнув, але не зупинив. Решта мовчки розійшлися подвір’ям і взяли руїни під спостереження.

Ілля ліг на живіт і протиснувся в проріз між уламками. Згори на спину сипалася дрібна крихта. Пахло вогкістю, іржею й попелом. Він витягнув руку, намацав холку. Пес одразу завмер.

Шерсть була жорстка, збита брудом у кірку. Ілля дістався пальцями до шиї й відчув широкий шкіряний нашийник із важким кільцем. Краї ременя були обпалені. Лівою рукою він ухопився за нього, правою вперся в шорсткий бік балки й напружився всім тілом.

Плита навіть не здригнулася. Здавалося, вона приросла до землі. Пес важко дихав. Потім повільно повернув голову й ткнувся сухим гарячим носом Іллі в зап’ясток.

Корнєв подався назад, витяг із спорядження коротку саперну лопатку. Метал дзенькнув об камінь. Він знову пірнув під плиту й почав підкопувати землю під затиснутими лапами. Камінь, пил, твердий ґрунт — лезо йшло зі скреготом, сантиметр за сантиметром.

Хвилин за десять піт уже стікав в очі й щипав повіки. Ілля відкинув лопатку, знову обома руками взявся за нашийник, стиснув зуби так, що заболили вилиці, і рвонув на себе.

Підкопана земля раптом осипалася. Собака сіпнувся всім тілом. Пролунав вологий хрускіт рваних тканин, і важка туша вивалилася з-під балки просто на Іллю. Пес був увесь у цементному пилу. Задня ліва лапа висіла під страшним кутом: суглоб явно вивернуло, м’язи й зв’язки були пошкоджені, але кістка, здається, не зламалася.

Ілля витяг тварину на відкрите місце. Небо, як і раніше, тиснуло сірою плитою. Пес упав на бік, часто втягуючи повітря. Пошкоджена лапа лежала безвольно…