За п’ять років чоловік вирішив повернутися до дружини, певний, що вона зрадіє. Та повернення виявилося зовсім не таким, як він уявляв

Андрій стояв і дивився на неї. Усе, з чим він сюди їхав, — упевненість, поблажливість, заготовлені слова — стало марним. Посваритися не виходило: вона не сварилася. Жаліти її не було за що. Виставляти себе перед нею у вигідному світлі — ні до чого.

— То зовсім нічого? — вимовив він. — Ну хоч по-людськи ти до мене якось ставишся?

— По-людськи я бажаю тобі здоров’я й удачі. Але повертатися в моє життя тобі нікуди, Андрію. Ні як чоловікові, ні як другові. Узагалі ніяк.

У передпокої клацнув замок, і слідом пролунав чоловічий голос:

— Оксано, я повернувся! О, у нас хтось у гостях?

Андрій різко обернувся…