Зникнення квітів із могили дружини здавалося дивним, аж поки камера не показала несподівану правду

Пізно вночі Павло зателефонував Денисові, знайомому слідчому, давньому приятелеві брата, з яким виріс в одній родині. Вони спілкувалися нечасто, але Денис, почувши голос Павла, відразу перестав жартувати.

— Кажи, що сталося.

Павло розповів усе: аварію, зниклі букети, камеру, хлопчика з кладовища, опис Вероніки. У міру розповіді він і сам чув, наскільки божевільно це звучить. Але зупинитися вже не міг.

— Мені треба зрозуміти, чи можливе таке, — сказав він наприкінці. — Може, дитина фантазує. Може, я хапаюся за неможливе. Але якщо вона жива, навіщо їй це?

Денис не став сміятися. Попросив часу й відключився.

Павло сидів на кухні перед вистиглим чаєм і дивився у вікно. Пів години тягнулися так повільно, ніби хтось навмисне розтягував кожну хвилину. Коли телефон знову задзвонив, він здригнувся.

— Версія неприємна, але проста, — сказав Денис. — Гроші. Життя твоєї дружини було застраховане на велику суму. Виплату отримав Руслан Ткаченко. Знайоме прізвище?

Телефон ледь не випав із руки. Павло повільно опустився на стілець.

— Повтори.

— Вероніка була застрахована. Отримувач — Ткаченко. Програміст, працює віддалено, розлучений. Були дрібні проблеми через п’яні скандали. Нещодавно закрив великий борг. Судячи з часу, якраз після виплати.

Павло слухав і відчував, як усередині щось остаточно обривається. У ту мить, коли він майже повірив, що Вероніка жива, вона померла для нього по-справжньому. Не тілом — тим образом, який він любив, оплакував, намагався виправдати. На місці цієї жінки лишилася холодна порожнеча.

— У тебе є адреса? — спитав він.

— Є. Але не лізь сам. Передай усе офіційно.

Павло записав адресу й пообіцяв подумати. Обіцянка прозвучала так непереконливо, що Денис важко зітхнув, але сперечатися вже не став…