Зустріч випускників змінилася після того, як до скромного гостя звернулися люди в суворих костюмах

— Там же скандал був. Мешканців відселяли, люди скаржилися.

Віктор махнув рукою.

— Люди завжди скаржаться. Усім хочеться більше грошей. Це бізнес. Не дитячий садок.

Олександр трохи підвів голову.

— Там не тільки мешканці скаржилися.

Віктор повільно повернувся.

— Ти й про це знаєш?

— Трохи.

— Звідки? Розетки лагодив?

Олександр не встиг відповісти. Двері ресторану відчинилися.

Спершу зайшов адміністратор — молодий чоловік у чорній сорочці, явно схвильований. За ним з’явилися троє людей у суворих темних костюмах. Двоє чоловіків і жінка. Вони не були схожі ні на гостей, ні на випадкових відвідувачів. У одного в руках була тонка тека, у жінки — планшет. Вони зупинилися біля входу до зали, швидко оглянули столи, і жінка впевнено попрямувала до Олександра.

Розмови стихли самі собою.

Марія відчула, як по спині пробіг холодок. Віктор перестав усміхатися. Його обличчя ще тримало звичну маску, але очі стали настороженими.

Жінка в костюмі підійшла до Олександра й трохи схилила голову.

— Олександре Андрійовичу, перепрошуємо, що відволікаємо. Нам потрібна ваша присутність. Рада готова почати. Без вашого рішення вони не підпишуть відмову від угоди.

У залі стало так тихо, що чути було, як за стійкою кавомашина випустила пару.

Олександр підвівся не відразу. Він ніби на секунду замкнувся в собі, потім узяв телефон і старий шарф.

— Я просив не заходити до зали.

— Перепрошуємо, — сказала жінка. — Вони перенесли час. І юристи Бойка вже на місці.

Останні слова пролунали неголосно, але їх почули всі.

Віктор зблід так різко, що навіть губи втратили колір. Келих у його руці хитнувся, коньяк хлюпнув на білу скатертину.

— Що означає «юристи Бойка»? — спитав він.

Жінка повернулася до нього. У її погляді не було ні страху, ні пошани.

— Ви Віктор Олегович Бойко?

— А ви хто така?

— Олена Гончар, представниця наглядової ради фонду «Теплий дім». Олександр Андрійович є головою опікунської ради та головним експертом щодо об’єкта на території колишнього технікуму.

Хтось за столом тихо видихнув. Марія не відразу зрозуміла сказане. Фонд. Голова. Головний експерт. Об’єкт. Колишній технікум.

Віктор поставив келих, промахнувся повз підставку, і скло дзенькнуло об тарілку.

— Це якась помилка.

— Помилка, — спокійно сказав Олександр, — була у ваших документах. І не одна.

Віктор відкрив рота, але не знайшов слів. Він дивився на Олександра так, ніби вперше бачив його: старий светр, втомлені очі, сиві скроні — і раптом за всім цим проступило щось, чого Віктор не міг купити, висміяти чи поставити на місце.

— Сашо, — обережно сказала Марія, — що відбувається?

Олександр повернувся до неї, і в його обличчі майнула винувата втома.

— Нічого страшного. Просто робота.

— Просто робота? — Віктор нервово розсміявся. — Ти що, вирішив улаштувати спектакль?