Зустріч випускників змінилася після того, як до скромного гостя звернулися люди в суворих костюмах

— Ні.

— Тоді поясни всім, що це за люди.

— Вони вже пояснили.

Олена Гончар відкрила теку.

— Олександре Андрійовичу, машина біля входу. Документи треба звірити до початку засідання. Там з’явилася копія додаткової угоди, про яку ви попереджали.

При словах «додаткова угода» Віктор сіпнувся. Швидко, майже непомітно, але Марія побачила. І Олександр теж.

— Копія? — спитав він.

— Так. З підписом Мельника.

— Моїм?

— Нібито вашим.

Віктор різко відсунув стілець.

— Я не дозволю обговорювати мої ділові питання при сторонніх.

— То не обговорюйте, — сказав Олександр. — Я йду.

Він зробив крок, але Віктор перегородив йому шлях.

— Ні. Ти зараз залишишся і скажеш, хто тебе найняв.

Олександр подивився на нього знизу вгору — Віктор був вищий і ширший, займав простір звично, як людина, якій завжди поступалися дорогою. Але Олександр не відступив.

— Мене ніхто не наймав проти тебе.

— Брешеш.

— Я п’ятнадцять років займаюся інженерною експертизою аварійних будівель і соціальних об’єктів. Фонд відновлює старий корпус технікуму під центр для підлітків і сімей у кризі. Ти намагався купити сусідню ділянку разом із корпусом через підставну фірму. У документах з’явилися підписи людей, які їх не ставили. Зокрема й мій.

Віктор похитав головою.

— Ти божевільний.

— Можливо. Але експертиза не божевільна. І записи зустрічей теж.

Слова пролунали тихо, але влучили точно. Віктор знову зблід. Він швидко озирнувся, ніби шукав підтримки, звичного сміху, схвалення. Але за столом сиділи люди, які ще п’ять хвилин тому були його аудиторією, а тепер дивилися на нього з переляком і недовірою.

— Сашо, — сказав Сергій Ткачук, — ти справді голова ради?

Олександр ніяково знизав плечем.

— Тимчасово. Після смерті дружини я допомагав фонду з проєктом. Вона там працювала. Потім лишився.

— А светр? — раптом безглуздо спитала Ірина й одразу почервоніла.

Олександр подивився на свій рукав.

— Дружина зв’язала. Перед лікарнею. Я вдягаю його, коли важко.

Марія відвернулася до вікна, бо в очах защипало. У ресторані хтось кашлянув. Наталія прикрила обличчя рукою.

Віктор спробував усміхнутися.

— Красива історія. Дуже зворушлива. Тільки до бізнесу вона не має стосунку.

— Має, — сказала Олена Гончар. — Тому що підроблену угоду передавали через вашу юридичну групу. І тому що сьогодні рада мала розглянути пропозицію компанії, пов’язаної з вами. Після висновку Олександра Андрійовича пропозицію буде відхилено.

— Після його висновку? — Віктор тицьнув пальцем в Олександра. — Його? Ви довіряєте цій людині?

— Так, — відповіла Олена.

— А ви знаєте, що він у школі вкрав гроші в класу?