Вона віддала житло доньці, а турботу про себе вирішила перекласти на сина й невістку

Оксана Миронівна закліпала. Її погляд метнувся від обличчя сина до лампи, потім до дротів і назад. Штатив тепер здавався їй не річчю з магазину, а якоюсь чорною комахою, що розчепірила лапи просто в неї перед носом.

— Що означає заробити? — вичавила вона.

— Мамо, ти ж знаєш, Марина намагається розвивати свій блог, — бадьоро почав Назар, витягаючи з папки кілька аркушів. — Косметика, поради, гарні кадри, усе таке. Я подумав: а чому ми маємо відставати? У нас є героїня сильніша. Справжній характер. Жива енергія.

Він увіткнув вилку в розетку й клацнув вимикачем. Біле світло вдарило Оксані Миронівні просто в обличчя. Вона заплющилася й замахала руками.

— Ти що влаштував? Вимкни негайно! Я осліпну!

— Оце вже добре, — захоплено сказав Назар. — У голосі нерв, у жестах правда. Мамо, у тебе талант: за три хвилини зіпсувати настрій людині, яка просто пила чай. Ти знаходиш пил там, де його немає, і драму в будь-якій тарілці супу. Це не можна ховати, це треба монетизувати.

Олеся притулилася до одвірка й прикусила губу. Сміятися було не можна. Поки що не можна. Назар же увійшов у роль остаточно.

— Я завтра ж зв’яжуся з людьми, які запускають сімейні реаліті-проєкти в соцмережах, — провадив він. — Назву вже придумав: «Свекруха без фільтрів». Або «Мама переїхала назавжди». Ще подумаємо. Тебе з твоєю енергетикою заберуть миттєво.

— Куди заберуть? — прошепотіла Оксана Миронівна.

Назар підійшов до неї, дістав маленький петличний мікрофон і спритно причепив його до коміра її старої кофти. Свекруха сіпнулася, але син уже простягнув дріт за спинку стільця.

— Не сіпайся, звук важливий. Глядач має чути кожну інтонацію. Особливо коли ти кажеш «я тебе народила».

— Прибери! — Оксана Миронівна вхопилася за мікрофон. — Що ти собі дозволяєш?

— Тримай сценарний план, — Назар сунув їй у руки аркуш. Папір захрустів між її пальцями. — Сьогодні пробний випуск. Олеся підпише згоду на зйомку, їй буде відсоток як господині майданчика. Камери поставимо в коридорі, на кухні й біля шафи. Тільки життя. Вранці критикуєш сніданок. В обід шукаєш пил. Увечері хапаєшся за серце, коли я не даю грошей на манікюр.

Свекруха дивилася на аркуш так, ніби їй подали судовий вирок незнайомою мовою.

— Який ще манікюр? Які камери? — прохрипіла вона.

— Камери звичайні, хороші, професійні. У мене все є. Далі — серія коротких роликів. Ти з виразом кажеш, що капусту нашатковано без поваги до старших, м’ясо жорстке, чай слабкий, кіт нахабний, невістка безсердечна. Головне — не збиватися й не повторювати одну фразу надто часто, аудиторія любить різноманіття…