Дівчина з дитбудинку купила старе кафе, з якого всі сміялися, і вже за місяць змусила колишнього власника замовкнути

Назар почав приходити не лише в обід. Спершу випадково: у вівторок вранці в нього перенесли зустріч, утворився вільний час, і він опинився біля кафе о пів на десяту. У залі сидів лише Степан, який забув удома термос і зайшов по чай.

Марта здивувалася. Ззовні це майже не було помітно, але Назар уже навчився читати її обличчя: маленька пауза перед привітанням, погляд на секунду довший, ніж звичайно.

— Рано.

— Зустріч скасували. Сніданок є?

— Є.

Сніданки Любов Андріївна ввела недавно, бо робітники із заводу починали зміну о шостій, а до дев’ятої вже хотіли нормальної їжі. Яєчня, хліб, чай або кава — 120. Просто, ситно, без прикрас.

Назар їв яєчню й дивився, як Марта починає день. Жодної красивої сценічності. Вона протирала столи, перевіряла сільнички, зазирала в блокнот, перекидалася з кухнею короткими фразами.

— Масло є?

— Є.

— Цибуля?

— Ріжу.

Це була робота. Звичайна, ранкова, без розгойдування.

— Ви завжди самі відчиняєте?

— Завжди. Тітка Люба приходить о шостій. Я о пів на сьому.

— Щодня?

— Крім понеділка. Понеділок вихідний.

— А неділя?

— У неділю добра виручка. Люди не біжать, сидять довше, беруть більше.

Він порахував: шість днів на тиждень із раннього ранку, увечері підрахунки, закупівлі, список справ.

— Коли відпочиваєте?

Марта затримала олівець над рядком і подивилася на нього уважніше.

— У понеділок.

— І що робите?

Вона помовчала так, ніби саме запитання було дивним.

— Сплю до восьмої. Потім розбираю папери, які не встигла. Іноді йду на ринок подивитися продукти. Думаю про меню. Один раз ходила з Дариною в кіно.

— Один раз за скільки?

— За два місяці.

Назар поставив чашку.

— Вам не важко?

Марта подивилася на нього з легким примруженням — не злим, а вивчальним.

— Назаре, ви вже місяць сюди ходите і весь час питаєте про кафе. Вам справді цікаво чи це така ввічливість?

Він не чекав прямого запитання.

— Справді цікаво.

— Чому?

— Не знаю точно. Я бачив багато бізнесів, які відкривалися з грошима, командами, рекламою. Половина закривалася за рік. А ви почали з однієї купюри й працюєте в плюс.

— Звідки ви знаєте, що ми в плюс?

Запитання прозвучало швидко, чітко, без образи.

— Здогадуюся. Черга щодня.

Вона трохи розслабилася.

— У плюс. Невеликий. Але щотижня трохи більший.

— Оце й цікаво.

Марта дивилася на нього ще секунду. Потім кивнула, ніби прийняла пояснення…