Молодята пішли з життя всього за пів години після весілля, і причина виявилася несподіваною для всіх

Він знав цей біль. Не як пацієнт, а як лікар. Гострий, жорстокий удар під грудиною, холодний піт, слабкість, дивна нерівність серцевого ритму. Мирослав спробував не зважати. Перед ним лежала Соломія, і все, що мало значення, — це її дихання, її пульс, її очі, що заплющувалися.

— Ні, — видихнув він. — Тільки не зараз.

Він знову нахилився до неї, намагався робити все, чого вчив інших. Та тіло переставало слухатися. Біль розповзався по грудях, віддавав у плече, у щелепу, у спину. Телефон лежав на підлозі, з динаміка долинав переляканий голос оператора, а Мирослав уже не міг підняти руку.

Соломія не розплющувала очей. На її обличчі була дивовижна тиша. Не порожнеча смерті, а спокій людини, яка нарешті перестала боятися.

Мирослав, насилу рухаючись, сповз із ліжка на підлогу й потягнувся до її руки. Пальці зімкнулися не відразу. Він ухопився за тонку долоню, як за єдине, що пов’язувало його зі світом.

Перед внутрішнім поглядом майнула Дарина. Потім Соломія в білій сукні. Дві жінки, яких він любив по-різному, і обох не зміг утримати. Та в останню секунду відчуття провини чомусь відступило. Лишилося тільки тепло її руки.

— Отже, разом, — ледь чутно прошепотів він.

Коли охоронець готелю піднявся до номера після тривожного дзвінка адміністратора, двері були прикриті не до кінця. Він постукав, не отримав відповіді й увійшов. Потім довго не міг розповісти, що побачив. Жінка у весільній сукні лежала на ліжку, чоловік сидів на підлозі поруч, тримав її руку й не рухався. На столику лежав закритий блокнот.

До приїзду медиків було вже пізно.

До лікарні їх повернули не як молодят, а як тіла. Новина розлетілася швидше за будь-який наказ. Люди виходили з кабінетів, зупинялися в коридорах, ставили одне одному ті самі запитання й не отримували відповідей. Хтось казав, що Соломія отруїла лікаря. Хтось шепотів, що вони обоє вирішили піти з життя. Хтось був певен, що Мирослав не витримав ще однієї смерті.

Слідство встановило сухі факти: Соломія померла від прийнятих ліків, Мирослав — від гострого серцевого нападу. Та факти не пояснювали, чому вона це зробила, чому обрала саме день весілля, чому поруч із нею опинився чоловік, який уперше за два роки почав повертатися до життя.

Відповіді були в блокноті.

Віра Миколаївна домоглася, щоб їй дозволили забрати його після необхідних процедур. Вона не знала, чи має право читати чужі листи, але відчувала: якщо не прочитає, Соломія так і залишиться для всіх загадкою, зручною для чуток і жорстоких здогадів.

Пізнього вечора Віра піднялася на дах лікарні. Дощ на якийсь час припинився, повітря пахло мокрим бетоном і листям. Вона сіла на лавку біля службового виходу, поклала блокнот на коліна й довго не наважувалася відкрити.

На першій сторінці було написано всього одну фразу, повторену двічі, ніби Соломія боялася, що її не почують:

«Якщо ви читаєте це, значить, я пішла раніше за вас. Але, клянуся, я старалася».

Віра Миколаївна провела пальцями по рядках. Чорнило місцями розпливалося, ніби на сторінки падали сльози. Вона перегорнула аркуш і побачила початок листа, адресованого Мирославові…