Дідусь приїхав до сина з подарунком для онуки, але її тихі слова змусили його терміново діяти.

— спитав Артем, сідаючи поруч.

— Вона каже, каша несмачна, — пояснила Віка з поважним виглядом.

— Передай Соні, що я варив цю кашу двадцять хвилин. Якщо вона не оцінить, наступну готуватиме сама.

Віка пирснула в долоньку.

— Діду, у неї ж лапи. Вона каструлю не втримає.

— От нехай заздалегідь думає, перш ніж критикувати кухаря.

Олексій дивився на них із дверей. Потім пішов до кімнати й довго розмовляв із юристом.

У суботу він переказав гроші на окремий рахунок. У неділю поїхав до заміського будинку, сказав Марині, що йому потрібні документи для страховки, і сфотографував усе, що знайшов у сімейній теці. Повернувся за дві години, виклав знімки на кухонний стіл — акуратно, по порядку, нічого не пропустивши.

Артем переглянув кадри й хмикнув.

— Якби ти в молодості так до навчання готувався, тривожна локшина нам би тоді не знадобилася.

Олексій утомлено смикнув плечем.

Марині він не телефонував. Вона теж не зателефонувала. Ні чоловікові. Ні доньці.

У понеділок вранці Артем відвіз Віку до школи. Провів до дверей класу, дочекався, поки вона зайде, помахає йому через скло, і тільки тоді повернувся додому.

Олексій у цей час поїхав до Марини.

Вона сиділа за кухонним столом із ноутбуком. На столі були акуратно розставлені чашки, поруч лежала серветка, ніби все це готувалося для гарного знімка. Марина підвела очі й усміхнулася.

— Ти рано. Кави будеш? Я якраз зварила.

Олексій сів навпроти й мовчки поклав перед нею медичний висновок.

Усмішка зникла одразу. Не сповзла, не здригнулася — просто вимкнулася, як світло у вікні.

І в цю мить Марина зробила першу помилку. Вона не спитала, що це. Вона почала виправдовуватися.

— Льош, ти не так зрозумів. У Віки справді були проблеми зі сном. Я просто хотіла допомогти. Кілька крапель, щоб заспокоїлася. Це ж не…

— Кілька крапель, — повторив Олексій. — Сім місяців. Майже щовечора.

Він витримав паузу. Потім поклав поруч виписку. Зверху — фотографії.

Марина побачила перший знімок і завмерла.

— Олексію, послухай мене…