Дідусь приїхав до сина з подарунком для онуки, але її тихі слова змусили його терміново діяти.

— Любовний герой розсипався майже одразу, — розповідав потім Артем синові. — Я бачив старі клапани, які під тиском трималися довше.

— Клапани хоча б користь приносять, — сухо відповів Олексій.

— Справедливо.

Та сама боягузливість, яка дозволяла Романові місяцями не ставити запитань про чужу дитину, зрештою обернулася проти Марини. Він говорив багато, плутався, виправдовувався, перекладав відповідальність і намагався виглядати випадковим свідком чужої біди.

Заміський будинок виставили на продаж у межах поділу майна. Сторінка Марини в соціальній мережі завмерла на старій фотографії: ідеальна кухня, розставлені чашки, м’яке світло, підпис про затишок.

Якось увечері Віка випадково побачила цей знімок у телефоні батька.

— Тату, а навіщо мама фотографувала чашки? — здивувалася вона.

Олексій подивився на екран.

— Мабуть, тому що вони гарно стояли.

— Але ж це просто чашки.

Він не знайшов, що відповісти.

Вітрина остаточно розбилася. За нею не виявилося нічого, що могло б утримати колишнє життя цілим.

Віка жила з батьком. Артем приїздив на вихідні, допомагав з уроками, готував вечерю, перевіряв, чи не забута шапка, чи не мокрі рукавиці, чи не надто тонка куртка. Він бурчав, як і належить дідові, але тепер уважно прислухався до кожної зміни в голосі онуки.

Узимку, однієї із субот, Віка вийшла на кухню із Сонею під пахвою. Артем чистив моркву.

Дівчинка видерлася на стілець поруч і якийсь час мовчки дивилася, як ніж знімає тонку помаранчеву стружку. Потім спитала: