Син-слідчий попросив мене терміново замкнутися й мовчати, а потім у будинку сталося щось тривожне

— Якщо Ромка спробує завадити, усунемо. Нещасний випадок.

Роман сіпнувся до Аліни. Єгор перехопив його.

— Пропоную розіграти фінал, — сказав Леонід. — Надішли йому повідомлення з її телефона. Коротко: «Усе готово. Тато в пансіонаті. Приїжджай швидше, треба відзначити нашу перемогу».

За двадцять вісім хвилин Ветлугін під’їхав із пляшкою дорогого коньяку. Увійшов з усмішкою переможця — і побачив наручники.

Кольцова поклала його обличчям у підлогу. Пляшка вилетіла з рук і розбилася, заливши передпокій.

Леонід подивився на уламки й подумав: коньяк, судячи з етикетки, був пристойний. Мабуть, найчесніша річ, яку ця людина принесла в його дім.

За три дні колона автомобілів слідчої групи прибула до пансіонату.

Єгор зателефонував увечері.

— Тату, там справжній кошмар. Тридцять два постояльці в такому стані, що страшно дивитися. У двадцяти восьми виявили жахливе передозування седативними. Кололи просто так, без показань, аби не шуміли. За попередніми даними, вони викачали з людей близько двохсот вісімдесяти мільйонів за п’ять років. І це тільки верхівка. Щонайменше п’ятдесят жертв. Кілька людей не витримали такого «лікування».

Леонід довго мовчав.

— Зроби все, щоб вони більше ніколи не вийшли на волю, Єгоре. Просто закрий їх.

— Уже займаємося. Шансів відкупитися в них немає.

Суд відбувся восени.

Зала була повна.

Антоніна Поселенна вийшла з ходунками й розповіла про чотири місяці, з яких майже нічого не пам’ятала, крім чужих рук, що перегортали сторінки документів, які її змушували підписувати.

Петро Сотников говорив про матір трьома фразами, бо на четвертій замовк і сів.

Раїса розповіла про сестру…