Три роки я безплатно возила подругу на роботу, але одне прохання про допомогу несподівано показало її справжнє ставлення

За довгі чотири дні Оксані нарешті зателефонували із сервісу.

— Оксано Петрівно, забирайте свою красуню. Коробку перебрали, свіже мастило залили, усі датчики перевірили. Тепер бігатиме як новенька.

Коли Оксана забрала ключі й сіла за кермо своєї рідної машини, вона вдихнула знайомий запах салону. А потім насамперед потягнулася до пасажирського сидіння й прибрала звідти маленьку ортопедичну подушечку.

Ту саму, яку колись спеціально, з турботою купила для Олесі, щоб у подруги не затікала поперекова ділянка під час довгих вечірніх заторів. Оксана мовчки поклала її в непрозорий пакет і запхала в найдальший кут багажника. Вечір п’ятниці видався особливо гидким.

Справжня перевірка на міцність. Сніг летів упереміш із косим дощем, завивав крижаний пронизливий вітер. Під ногами чавкала слизька, брудна каша з реагентів.

Оксана виходила з роботи останньою, кутаючись у теплий шарф, насолоджуючись затишком свого кашемірового пальта й передчуваючи спокійний вечір удома з хорошою книжкою. Біля кованих воріт офісного центру сиротливо стояла Олеся. Вигляд вона мала відверто жалюгідний…