У родині чоловіка вечеряли без мене щовечора, аж поки одного разу я не повернулася додому раніше, ніж зазвичай

Уночі Світлана майже не спала. Дмитро давно повернувся до стіни й хропів, ніби нічого серйозного не сталося. Для нього, можливо, це й справді був просто черговий дивний вечір. Дружина образилася, не поїла, поговорили — потім усе мине. Але для Світлани ця ніч стала межею.

Вона лежала з розплющеними очима й згадувала маму. Анна Вікторівна колись відмовляла її від цього шлюбу. Не тому, що Дмитро був небагатий. Не тому, що родина жила скромно. Мама бачила інше: Галина Петрівна надто владна, Ірина надто розпещена, Дмитро надто звик погоджуватися з матір’ю. Мама тоді сказала:

— Світланочко, ти з ними намучишся. Він, може, й добрий, але не самостійний. А його мати тебе не прийме.

Світлана тоді образилася. Думала, що любов усе виправить. Думала, якщо вона буде доброю, терплячою, корисною, її обов’язково полюблять. Як же безглуздо це звучало тепер.

Уранці вона встала з опухлими очима. На кухні Галина Петрівна готувала сніданок і, побачивши Світлану, на мить зніяковіла. Але одразу натягнула усмішку.

— Світланочко, каша гаряча. Їж. Яйця на столі.

Світлана глянула. На столі стояли чотири яєчні — для свекра, свекрухи, Дмитра й Ірини. Для неї, як і раніше, була каша. Учорашній вечір нічого не змінив. Хіба що свекруха стала говорити трохи м’якше.

За сніданком Галина Петрівна ніби ненароком спитала:

— Ти сьогодні не затримаєшся?

Світлана підвела очі.

— Ні.

— От і добре. Увечері всі разом поїмо. Іра хоче щось на кшталт святкової вечері. Якщо затримаєшся, ми, звісно, почнемо, але тобі залишимо.

Світлана ледь не всміхнулася. Тепер вони згадали, що треба залишати. Не тому, що прийняли її, а тому, що вчора вона побачила правду.

— Не залишайте, — сказала вона рівно. — У мене ввечері справи. Вечеряти вдома не буду.

За столом стало тихо.

— Які справи? — спитала Галина Петрівна.

— Особисті.

— З ким?

— З подругою, — відповіла Світлана й підвелася. — Я на роботу.

Вона вийшла з квартири, і тільки внизу, вдихнувши прохолодне повітря, дістала телефон. Палець кілька секунд висів над контактом «Мама». Цього разу вона натисла виклик…