У родині чоловіка вечеряли без мене щовечора, аж поки одного разу я не повернулася додому раніше, ніж зазвичай

Уранці вона прокинулася о пів на сьому. На кухні вже пахло смаженими яйцями. Галина Петрівна стояла біля плити, впевнено рухаючи сковорідкою. Світлана привіталася:

— Доброго ранку, мамо.

— Угу, — коротко відповіла свекруха. — Каша в каструлі, накладай.

Каша була свіжа, густа. На столі стояли солоні огірки й хліб. Яєчні для Світлани не було. Вона вже навіть не дивувалася. Налила собі каші, сіла й почала їсти.

За кілька хвилин із кімнати вийшла Ірина. Сонна, у м’якому халаті, з розкуйовдженим волоссям.

— Мамо, я хочу яєчню.

— Зараз, донечко.

Галина Петрівна усміхнулася й винесла дві тарілки. На кожній лежали гарні яєчні з яскравими жовтками. Одну вона поставила Ірині, другу — на місце Дмитра. Дмитро невдовзі теж вийшов, сів і почав їсти, ніби так і має бути. Світлана дивилася у свою миску з кашею й намагалася не відчувати приниження. Та воно було поруч. Воно сиділо на стільці між нею й чоловіком, лежало біля тарілки з огірками, висіло в повітрі разом із запахом смаженого яйця.

— Мамо, увечері хочу пельменів, — сказав Дмитро, жуючи.

— Зроблю, — відповіла Галина Петрівна. — Зі свининою й цибулею?

— Так.

— А я хочу реберця, — одразу вставила Ірина.

— Подивлюся, що на ринку буде.

Вони обговорювали вечірнє меню так спокійно й жваво, ніби Світлана сиділа за склом. Ніхто не повернувся до неї. Ніхто не спитав, чого хоче вона. І саме тоді її вчорашня думка, мов тонка голка, увійшла глибше. Треба перевірити.

Вона пішла на роботу з рішенням, від якого всередині було холодно. У ліфті дзеркало відбило її обличчя: втомлене, бліде, майже чуже. Світлані було двадцять вісім, але біля очей уже проступили тонкі зморшки, волосся стало сухим, плечі ніби постійно чекали удару. До заміжжя вона була іншою. Веселою, легкою, любила сукні, фарбувалася, сміялася голосно. Три роки в домі чоловіка ніби стерли з неї фарби.

Увесь день вона поглядала на годинник. Час тягнувся болісно. Покупці ставили запитання, дівчата просили поради, менеджерка телефонувала щодо товару, але Світлана відповідала механічно. У голові стояла одна картина: двері, стіл, прибори. Правда чи підозра? Їй треба було дізнатися…