Усі намагалися відігнати вовка від труни, але він знову повертався — аж поки лікар не помітив важливу деталь

Удома вона обережно напоїла вовченя теплим поживним молоком. Малюк пив жадібно, ніби в кожній краплі відчував повернення сил. Оксана спостерігала за ним із тривогою й ніжністю, боячись, що допомога прийшла запізно. Але поступово звірятко заспокоїлося, перестало жалібно скавчати й згорнулося клубочком на теплому покривалі. Незабаром воно міцно заснуло. Лише тоді дівчина дозволила собі розслабитися. Сон малюка послабив тривогу: Оксана бачила, що молоко й тепло повернули йому частину сил і позбавили від голоду, який його мучив.

Вона назвала вовченя Громом. Ім’я здавалося надто сильним для слабкого малюка, що згорнувся маленьким клубочком на покривалі, але Оксані хотілося вірити, що він виросте й зміцніє. Водночас вона не плекала ілюзій. Залишити дикого звіра в себе означало б наражати на небезпеку і його, і людей. Любов до тварини виявлялася не в бажанні втримати її поруч, а в готовності довірити її тим, хто знав, як забезпечити їй належний догляд.

Тому Оксана віднесла Грома до найближчого центру допомоги диким тваринам. Розлучатися з ним було непросто: за короткий час вона встигла відчути відповідальність за врятованого малюка. Їй хотілося переконатися, що в центрі він отримає необхідний догляд, зміцніє й опиниться в руках людей, здатних зважати на його дику природу. Саме там її зустрів Назар. Він уважно вислухав історію знахідки й одразу зрозумів, як сильно дівчина переживає…