Під час обстрілу солдат упав у стару криницю й побачив на дні те, чого ніяк не очікував

Зверху лежав лист. Почерк був батьків. Даниїл упізнав його відразу: великі нерівні літери, ніби людина писала на бігу й боялася не встигнути.

«Віро, якщо цей лист у тебе в руках, значить, я не повернувся або ти все ж наважилася дізнатися правду. Я не пішов до іншої жінки й не покинув вас через борги. Я пішов, бо інакше в тебе забрали б дім, а в дітей — останнє, що залишилося від моєї матері…»

Даниїл перестав дихати.

Він читав далі, але літери почали розпливатися. Довелося витерти очі рукавом.

Батько писав, що за кілька місяців до зникнення зв’язався з Глібом — тоді ще не чоловіком Лариси, а «діловим знайомим» із гаражного середовища. Гліб запропонував вкластися в перепродаж будівельних матеріалів, обіцяв швидкий прибуток. Роман позичив велику суму під розписку, заклав гараж, а потім зрозумів, що ніякої справи не було. Але страшнішим виявилося інше: батько випадково дізнався, що Гліб збирає документи на бабусин дім — копії паспортів, старі довідки, відомості про спадкоємців. У той час він уже залицявся до Лариси, обережно входив у сім’ю, возив Віру на ринок, лагодив паркан, приносив квіти.

«Він сказав прямо: або я зникаю й беру борги на себе, або він зробить так, що Віру визнають нездатною розпоряджатися майном, а дім піде через суд і підставних людей. У нього були зв’язки, папери, мої розписки. Я злякався. Я був дурнем. Думав, якщо піду, він відчепиться. Але докази я залишив. У криниці, як ми домовилися з твоєю матір’ю. Вона знає місце, тільки боїться. Бережи дітей».

У коробці лежали копії розписок, якісь договори, фотографії Гліба з двома чоловіками біля гаража, аркуші з печатками. Даниїл погано розумівся на юридичних деталях, але бачив прізвища, дати, великі суми. Бачив підпис батька. Бачив підпис Гліба — тоді ще Климова, а не Жарова, як він став записуватися після шлюбу з Ларисою, пояснивши це «повагою до її родини».

Зошит виявився бабусиним щоденником. Записи були короткі, уривчасті, ніби вона боялася писати надто багато.

«Роман прийшов уночі. Увесь тремтів. Сказав, що Г. небезпечний. Віра плакала, просила його залишитися. Я сховала коробку там, де він велів. Уранці закрили криницю плитою».

«Лара привела Г. на вечерю. Віра майже не говорила. Даня дивився спідлоба. Бідні діти, нічого не розуміють».

«Віра знову сказала, що треба забути. Тільки хіба таке забувають?»

Даниїл сидів у старій криниці, у крижаній брудній воді, з тріснутим телефоном у руці й коробкою на колінах, і відчував, як двадцять років його життя повільно перевертаються. Батько не просто покинув їх. Або покинув, але зовсім не так, як їм навіювали. Мати знала. Бабуся знала. А Гліб усі ці роки був поруч: за святковими столами, на похоронах, на днях народження Кирила. Він ляскав Даниїла по плечу, називав «ріднею» й радив не лізти в «дорослі майнові питання».

Нагорі щось хруснуло.

Даниїл підвів голову. Сіре коло неба потемніло. Над краєм криниці виникло обличчя.

Гліб.

Він дивився вниз, мружачись від дощу. На ньому була чорна куртка з капюшоном. У руці він тримав лопату.

— Живий, — сказав він. — Дивовижно.

У Даниїла пересохло в роті.

— Що ти тут робиш?

— Я міг би спитати тебе про те саме.

— Це ти зсував плиту.

Гліб усміхнувся.

— Значить, усе-таки знайшов. Упертість у тебе від батька.

Даниїл притиснув коробку до себе міцніше.

— Ти знав.

— Авжеж. Тільки ніяк не міг зрозуміти, куди стара сховала цю гидоту. Думав, у печі, у підпіллі, у сараї. А вона вибрала криницю. Навіть красиво.

— Ти змусив батька зникнути.

— Не драматизуй. Роман був слабким. Його просто підштовхнули.

— Ти зруйнував нам життя.

Гліб трохи нахилив голову.

— Даню, у всіх життя колись тріщить. Різниця тільки в тому, що одні сидять на уламках, а інші з чужих уламків будують собі дах.

— Папери на маму теж ти влаштував?

— Ти зараз унизу, мокрий, з розбитою головою. Не найвдаліше становище для допиту.

Даниїл швидко глянув на телефон. Зв’язку все ще не було. Але у верхньому кутку блимав червоний кружечок. Запис. Він випадково ввімкнув відео, коли діставав телефон? Чи натиснув під час читання? Екран був розбитий, камера, здається, дивилася вгору. Він повільно опустив апарат на коробку так, щоб долоня не закривала мікрофон.

— Лариса в курсі?