Чоловік запропонував мені переїхати в гуртожиток, щоб його мати могла здавати мою квартиру, але моя відповідь швидко змінила розмову

— Гаразд. — Оксана нарешті взяла квіти. — Заходь, перевіримо твою пам’ять. Чия це квартира?

— Твоя, тільки твоя, — гаряче закивав Тарас, швидко скидаючи черевики, поки вона не передумала.

— А хто оплачує мамині забаганки?

— Ніхто. Тобто сама мама. Моя зарплата — це наш бюджет. Ніякого ремонту дачі. Оксано, я краще сам їй паркан пофарбую, але грошей більше ані копійки не дам.

— Відповідь прийнято. — Оксана всміхнулася кутиками губ і вказала в бік ванної. — Іди мий руки, мученику. А по речі завтра разом з’їздимо. Заодно подивлюся, як Галина Степанівна сама мішки тягає.

Тарас, підстрибуючи від щастя, мов школяр, якому скасували контрольну, побіг мити руки. Він твердо засвоїв один простий урок: ніколи, за жодних обставин не можна розв’язувати проблеми своїх родичів коштом комфорту дружини.

Інакше власний комфорт випарується зі швидкістю звуку, а мама швидко пояснить, почому насправді ківш лиха. Оксана зачинила двері, клацнувши новим замком, зарилася носом у вологі пелюстки хризантем і тихо розсміялася. Життя безперечно було прекрасне, коли все ставало на свої місця.