Свекруха знову прийшла по гроші, не знаючи, що її син уже два тижні не живе в цій квартирі

На десятий день у салоні стався кумедний епізод. Оксана саме оформлювала букет із синіх гортензій для вередливої клієнтки в норковому манто, коли у вітрину з того боку вулиці хтось наполегливо застукав. Це був Богдан.

Він стояв під мжичкою в легкій куртці, явно змерзлий, і робив руками дивні паси, закликаючи Оксану вийти. Вираз обличчя в нього був такий, ніби він з’їв лимон, не знімаючи шкірки.

— Це до тебе той мокрий ховрах стукає? — поцікавилася флористка Наталя, спритно орудуючи секатором.

— Помилився вітриною, — холодно відповіла Оксана, пробиваючи чек клієнтці. Вона не стала виходити, не стала слухати. Вона просто відвернулася й продовжила працювати.

За десять хвилин ховрах здався й понуро поплентався в бік автобусної зупинки. Оксана чудово розуміла, що річ тут не в коханні. Бухгалтерка Марина, судячи з усього, швидко дала зрозуміти, що романтика романтикою, а фінансові вливання в її затишне гніздечко мають тривати безперервно.

Богдан же, звиклий до того, що Оксана завжди сама планувала бюджет і сплачувала рахунки, вочевидь, почав відчувати жорсткий фінансовий дефіцит. Однак справжня буря грянула рівно за два тижні в дощову суботу. В Оксани був вихідний.

Вона насолоджувалася тишею. Кіт Барсик із білосніжними зубами солодко спав на підвіконні, а в духовці нудилася шарлотка. Різкий вимогливий дзвінок у двері розірвав ідилію.

Дзвонили так, ніби за дверима стояв загін швидкого реагування. Оксана глянула у вічко. На сходовому майданчику, грізно вперши руки в боки й виблискуючи бордовим беретом, височіла Лідія Степанівна, мати Богдана.

Жінка вона була владна, гучна і вважала, що весь світ має обертатися за її особистим розкладом. У руках вона стискала неосяжну дамську сумку, яка легко могла б зійти за знаряддя ближнього бою. Оксана повільно клацнула замком і прочинила двері…